Поки країна воює і кожна гривня на рахунку, державні гіганти "Укргаздобыча" та "Укрнафта" роками віддають життєво важливі підряди фірмам-прокладкам. Головні герої цієї історії — Андрій Лябогов та Ярослав Телевний — зуміли побудувати справжню імперію на постачанні критично важливого мінералу для буріння свердловин, залишивши за бортом чесну конкуренцію.

Стратегічний барит: чому на нього йдуть сотні мільйонів

Для буріння нафтових і газових свердловин потрібні не лише потужні бурові установки, а й спеціальні матеріали. Серед них ключове місце займає баритовий концентрат (сульфат барію). Цей важкий мінерал додають у буровий розчин, щоб стримувати величезний підземний тиск і запобігати аварійним викидам газу чи нафти. Без бариту не обходиться жодна серйозна розвідка чи видобуток.

В Україні власної промислової видобувки цього ресурсу практично немає, тому весь обсяг — а це близько 12–15 тисяч тонн щороку — повністю імпортується. У грошовому еквіваленті галузь витрачає на це від 150 до 210 мільйонів гривень щороку. Проте останніми роками ці гроші чомусь ідуть не через прозорі європейські ринки напряму, а через кишені дрібних гравців із Дніпра.

Фірми з чотирма працівниками та мільярдні апетити

Головними бенефіціарами цього процесу стали дві компанії: ТОВ «Торгова Трубна Компанія» (ТТК), якою керує Андрій Лябогов, та ТОВ «Нова Інтерпрайз», де господарює Ярослав Телевный. Попри космічні обсяги державних контрактів, які обчислюються сотнями мільйонів гривень, за цими назвами ховаються підприємства-фантоми. У штаті ТТК працює всього чотири людини, а у «Нової Інтерпрайз» — взагалі двоє.

Але це не заважає їм демонструвати фантастичні фінансові успіхи. Якщо у 2023 році ТТК почала активно забирати баритові підряди (на 144,6 млн грн у березні та 111,3 млн грн у вересні), то далі цифри почали стрімко зростати. У 2024 році баритова виручка компанії досягла 158,4 млн грн, у 2025-му — злетіла до 361,3 млн грн, а у 2026-му фірма набрала ще понад 300 мільйонів на додачу до трубних контрактів. Тим часом молодший партнер в особі «Нової Інтерпрайз» також стабільно освоює десятки мільйонів.

Імітація конкуренції та дружні зв'язки в АМКУ

Схема розпилу тендерів виявилася настільки простою, що її навіть не надто приховували. Класичний приклад — тендер «Укргаздобычи» на суму майже 158 мільйонів гривень. Тоді за ласий шматок боролися кілька компаній, серед яких були і фаворити, і сторонні гравці. ТТК виграла торги, обійшовши конкурента з ПП «Альфа Люкс» на символічні 11 тисяч гривень — різниця становила рівно одну гривню на одній тонні. При цьому переможець пропонував продукцію від одних і тих самих турецьких та болгарських заводів, що й інші учасники.

Коли Антимонопольний комітет України все ж узявся за перевірку, правда вилізла назовні. З'ясувалося, що «Нова Інтерпрайз» підтверджувала свій досвід для участі в тендерах за допомогою рекомендаційних листів, які їй видавав... прямий конкурент в особі Андрія Лябогова та його ТТК.

У липні 2026 року АМКУ офіційно визнав факт антиконкурентних узгоджених дій на сотні мільйонів гривень. На обидві компанії наклали штрафи по 25,95 млн грн і заборонили брати участь у державних закупівлях на три роки. Проте чи зупинило це державні монополії? Зовсім ні: вже в день накладення штрафу «Нова Інтерпрайз» спокійно отримала від «Укрнафти» черговий свіжий контракт на мільйони гривень.

Коріння з минулого та бракований цемент

Витоки цього тандему ведуть до ще однієї дніпровської фірми — «Інко-Профит», де раніше перетиналися інтереси Лябогова та родичів Телевних. Ще у 2021 році ці компанії засвітилися в кримінальному провадженні щодо відмивання грошей та ухилення від сплати податків через фіктивні операції. Тоді під час обшуків правоохоронці вилучали мільйони готівки, проте згодом справи традиційно розчинилися в судах.

Ба більше, окрім сумнівного бариту, якість інших матеріалів від цих постачальників теж викликає чимало питань. Зараз ТТК веде запеклі судові війни з тією ж «Укргаздобычей», яка вимагає забрати назад майже півтори тисячі тонн бракованого тампонажного цементу та стягнути з постачальника 40 мільйонів збитків. У відповідь фірма вимагає від державного гіганта ще більше мільйонів нібито заборгованості.

Попри відкриті кримінальні справи, мільйонні штрафи від АМКУ та відвертий брак у поставках, фірми з двома чи чотирма працівниками продовжують залишатися улюбленцями державних енергетичних гігантів. Поки мільйони бюджетних гривень осідають на рахунках незрозумілих контор, питання до прозорості стратегічних закупівель під час війни залишаються відкритими.